Не бережем завжди того, що маєм
І погляд винний від людей ховаєм,
Від друзів, від батьків чи від дружин…
І плачем втративши ту цінність, як довіру,
Та сліз вільгу змива любов їх щира,
Лиш Бог запише гріх іще один -

У списки, що складає з роду-віку,
Ще від Адама їм немає ліку,
Бо кожен знає, що святих нема…
Лиш він Творець судом карати може
В тих категоріях, де заповіді Божі
Та наша совість грішна і німа.

Наш світ жорстокий, світ наш божевільний,
Тіка від істини святої у підпілля,
Та око Боже бачить й в глибину…
Рука Його карає і прощає,
Ти жив, грішив і ось тебе немає –
Заснув навіки у безмежжі сну.

В свою Голгофу хрест важкий довіку
Нести потрібно жінці й чоловіку,
І падати, й вставати із колін…
Хоч не Варава ти з доріг бандитських,
І не Пілат, що править судом світським,
Та судний день у кожного один.

На Божий суд – в хрестах як на параді -
Ставати всім , хто - бідний, хто - при владі,
І тим, хто золота зарив собі мішок…
І не поможуть сльози і багатство –
Хтось піде в пекло, хтось у Боже царство -
Всім по заслугам відміряє Бог…

_____________________________________

© Vasyl R, 30-03-2007, Hanoi